В нас воля єдина і правда єдина,
єдиний в нас клич і порив: ніколи,
ніколи не буде Вкраїна, не буде
рабою фашистських катів…
Страшенно страшно, що на свободу нашої країни після фашизму зазіхнув з небаченою жорстокою силою неочікувано «старший брат-сусід». Це страшний збройний конфлікт, неоголошена війна. Роками ми жили в мирі і не очікували нападу. Але так сталось…
Збройний конфлікт на Донбасі створив чимало, а ще й неологізми, одним з яких стала «сіра зона», або «буфер». І у цій буферній зоні у маленькому місті Гірник проживаємо ми…
Ми пережили і бачили багато. Ніколи ми не думали, що побачимо війну не по телевізору, не прочитаємо в книжках, а будемо її свідками. Спочатку ми чули лише відлуння війни, але 13 лютого 2015 р. було найстрашніше – ГРАДи долетіли до нашого міста.
Більшість жителів нашого міста вірили, у прихід «руського миру», брали участь у референдумі, вивішували прапори ДНР. Наш маленький колектив викладачів з самого початку виступав проти всього цього, ми не зламалися. Спочатку ми замальовували і зафарбували гасла «ватників» синьо-жовтою фарбою, вивішували наш рідний прапор, проводили бесіди з учнями.
Кожен вболіває за Україну по-різному, одні обороняють її із зброєю в руках, інші займаються волонтерством, але ми також не стоїмо осторонь і робимо добру справу разом з учнями.
А потім було перше знайомство з воїнами. Ми запрошували їх до училища, щоб вони розповідали учням для чого вони до нас приїхали і хто вони такі!
Ми знайомі з військовими різних частин. Це надзвичайні люди, різні за професіями, але вони всі герої, справжні Герої. У нас є друзі з усієї України. Ніщо так не єднає, як спільна біда, горе, яке несе ця війна. Воюють, стріляють, і найжахливіше – вмирають від куль, снарядів наші мужні хлопці-захисники. Ми зрозуміли, що, якщо ми будемо стояти осторонь, то ця війна може розтягнутися на роки. Треба рятувати країну, життя. Ми не втратили віри і вирішили робити все можливе.
Допомога воїнам може бути різною, але головне – мати бажання. Бо якщо не ми, то хто?
Наші акції: «Смаколики солдатам», «Тепло нашого серця» та багато інших продовжуються знову і знову. Ми вважаємо себе патріотами.
Хто такий патріот на Донбасі?
Патріот України з Донбасу – це людина що усвідомила себе особистістю, стала особистістю і живе особистістю. Людина, що не дає собою «помикати», не дозволяє з себе зробити раба, що любить Україну, має характер і волю, щоб жити своїм життям, а не перетворюватися в сіру «безлику масу».
Сьогодні український народ власноруч творить новітню історію. Ми наново пізнаємо притуплене почуття патріотизму. Ми гостро відчуваємо невидимий зв'язок із землею, яку не цінували 25 років. Сьогодні по-іншому сприймаємо і переживаємо моменти асоціації з українською символікою, Прапором, Гімном, як чимось потужним.
Сьогодні патріотичне виховання в умовах війни набуває іншого сенсу.
Майбутнє Донецького регіону залежить від населення, від патріотизму їх і їх дітей. Проукраїнські громадяни стали заручниками Мінських домовленостей. Гірник – містечко прифронтової зони, сірої зони. Тому у нас на першому місці – допомога воїнам.
Допомогти дуже легко, бо це допомога іншим. На наші акції відгукуються гарячі серця наших учнів, місцевих мешканців. Ми вже не уявляємо наше життя без цієї допомоги хлопцям. Ми вдячні цим людям, що в цей час на війні, які стійко тримають кожен клаптик землі. Ми благаємо їх: «Не залишайте нас!»
Давайте помолимось за Україну,
За їх дочок і синів.
Нас не поставить ворог на коліна,
Хоч як би він цього хотів…
О Боже наш, почуй же цю молитву,
А Мати Божа, дай покров країні,
Ми виграємо цю, визвольну битву,
Героям Слава! Слава Україні!
«Народе мій, будь гідним, свідомим своєї національністі, мови, виборюй свої права.»
Викладачі Гірницького ПТУ: Довгоброд Любов Василівна
Богодарова Олена Сергіївна
Комментарии